Масонські символи у мистецтві: приховані знаки та їхнє значення

Масонські символи та і саме масонство завжди викликало інтерес дослідників, істориків, релігієзнавців та мистецтвознавців. Його символіка проникла у різні сфери культури, архітектури та зокрема у живопис. Багато художників минулого і сучасності використовували масонські знаки у своїх картинах та ілюстраціях, залишаючи приховані послання або натяки на свою причетність до братства. У цій статті ми розглянемо символіку масонства у публічно доступних картинах і творах. Спробуємо інтерпретувати значення найвідоміших масонських символів а також розглянемо відібрані нами конкретні приклади художніх творів з явними масонськими символами чи натяками на них.

Наша мета – збагатити читача знаннями

Звісно, ця стаття не ставить за мету відтворити повну історію масонства чи розкрити всі шари його символіки. Це неможливо в межах одного тексту. Йдеться радше про спробу поглянути на масонство не як на закриту структуру чи міфологізований об’єкт. Ми спонукаємо читача звільнитися від забобон, чуток та упереджень щодо масонства рівно ж як і від конспірологічного тлумачення історії та вульгаризованої лексики. Пропонуємо поглянути на масонство як на культурну мову, що формувала європейське уявлення про знання, етику, порядок і людину. Масонська символіка, її мистецькі відображення, ритуали та легенди — все це потребує уважного, методичного, інтелектуально відповідального аналізу, позбавленого ідеалізації або спрощення.

Праця, що нас надихнула

Безпосереднім імпульсом до написання цього тексту стала книга Александра П’ятигорського “Who is Afraid of Freemasons?” Саме її стиль, некон’юнктурний, критичний і водночас глибоко культурологічний — задав тон для власного підходу. Масонство, як його бачить П’ятигорський, — це не феномен «таємного», а феномен культури. Його книга — це приклад того, як можна говорити про масонство без спокуси сенсаційності та з виключенням конспірологічних забобонів. Саме це було орієнтиром у роботі над матеріалом.

Якщо масонство — це мова, то її потрібно навчитися розуміти. Цей текст — лише один із кроків у цьому напрямку.

Історичні витоки масонства: від містичних орденів до ложі Великої Британії

Попри те що офіційною точкою відліку сучасного масонства вважається 1717 рік, коли в Лондоні було створено Велику Ложу Англії, глибинні витоки цього братства значно старші. Їх треба шукати не лише в середньовічних гільдіях каменярів, а й у герметичній традиції Європи — сукупності містичних, філософських, езотеричних течій, які формували інтелектуальний підґрунтя раннього Нового часу. У цьому сенсі масонство радше спадкоємець і трансформатор старших орденів і доктрин, ніж суто професійна організація. Історія, яка передує офіційному заснуванню масонських лож, — це історія пошуку вищого знання, ієрархії світових сил, символічної мови, що стоїть між релігією, наукою та політикою.

Інтелектуальні та релігійні передумови масонства у середньовічній Європі

Поява спекулятивного масонства в XVII–XVIII століттях не була ізольованим явищем. Вона стала результатом тривалого процесу накопичення філософських, містичних і релігійних ідей, які циркулювали в Європі протягом усього середньовіччя та раннього модерну. Масонська система символів, ритуалів і моральної доктрини має численні паралелі з ранішими духовними традиціями, які формували інтелектуальний ландшафт доби. Серед них — катари, неоплатоніки, герметики, алхіміки, кабалісти та інші течії, що мислили людину як істоту, здатну до внутрішнього просвітлення через дисципліну, знання та моральну практику.

Катари

Катарський рух, який діяв переважно на теренах Окситанії (сучасної Південної Франції), був однією з найпослідовніших альтернатив традиційному католицькому світогляду. Катари сповідували дуалістичну антропологію, згідно з якою матеріальний світ є зіпсованим, а справжнє пізнання веде до звільнення душі через моральне очищення. Їхня система передбачала посвяту (consolamentum), сувору етичну дисципліну, відмову від насильства й догматизму. Структура катарської спільноти була ієрархічною, а її вчення передавалося в межах замкнених груп — аналогічно до пізнішої масонської організації.

Світло як образ пізнання

Попри відсутність безпосередніх історичних зв’язків між катарами та масонами, змістовні паралелі між цими традиціями помітні. Катари відстоювали автономію духовного життя, релігійний мінімалізм, неприйняття інституційного авторитету як джерела істини — ті самі ідеї, які в іншій формі з’явилися в деїстичному й етичному дискурсі масонства. Їхній символізм був скупим, але потужним: світло як образ пізнання, гора як місце духовного підняття, внутрішній шлях як єдиний автентичний спосіб до спасіння. Усе це пізніше інтегрується в масонські ритуали як частина морально-символічної системи.

Вплив катарів на європейський містицизм

Катарське вчення було жорстоко придушене Альбігойськими хрестовими походами та інквізицією, однак його ідеї — зокрема критика інституційної релігії, акцент на внутрішній етиці та духовному самопізнанні — продовжили циркулювати у культурі європейського містицизму. Саме в середовищі герметичних філософів, алхіміків і розенкрейцерів, які діяли у XVI–XVII століттях, ці ідеї набули нового формату. Через них імовірні фрагменти катарської традиції могли вплинути на світоглядну структуру перших масонських лож.

Паралельно з катарами неоплатонічна та герметична думка посилювала уявлення про символ як ключ до прихованого знання. Поняття «внутрішнього світла», «світової душі», гармонії космосу та моральної геометрії стали філософським підґрунтям для пізніших масонських концепцій про Великий Архітектор Всесвіту, ієрархічну структуру буття та духовну ініціацію як шлях пізнання. Усе це створює інтелектуальний контекст, у якому масонство не було аномалією, а радше систематизацією вже наявних ідей, зібраних у структуру знаків, ритуалів і братерства.

Алхімічна традиція та її вплив на масонське символічне мислення

Алхімія, як інтегративна система знання, яка поєднувала елементи природничих наук, містики, метафізики й моральної філософії, мала значний вплив на формування символічного світогляду масонства. Хоча в пізніших століттях алхімія стала асоціюватися переважно з дослідами трансмутації металів, у своїй класичній формі вона була насамперед морально-духовною доктриною, в якій зовнішня хімічна практика була метафорою внутрішньої трансформації людини. Саме ця модель — перетворення «недосконалого» в «досконале», очищення, поступового піднесення — стала фундаментальною для масонської концепції посвяти та самовдосконалення.

Ключові алхімічні поняття

Ключові поняття алхімії — prima materia (первинна матерія), solve et coagula (розділення й об’єднання), opus magnum (велике творіння) — знаходять паралелі у масонській ритуальній системі. Масон, що вступає в ложу, символічно є «необробленим каменем», який у процесі посвяти та морального самовиховання має бути перетворений на «досконалий ашлар» — чисту, симетричну структуру, здатну інтегруватися в будівлю вищого порядку. Цей образ відтворює алхімічну метафору духовної трансмутації.

Алхімічна символіка та її відлуння у масонських символах

Алхімічна символіка також глибоко вплинула на масонську візуальну мову. Зображення сонця, місяця, зірок, елементів (вогонь, вода, повітря, земля), семи планет, алхімічних посудин або змії, що кусає власний хвіст (уроборос), часто присутні в оформленні масонських ритуальних дощок. Багато з цих символів у масонстві мають подвійну функцію — вони одночасно є емблемами природного порядку і моральними орієнтирами. Зокрема, сонце й місяць у алхімії символізували чоловічий і жіночий принципи, активне й пасивне начала, а в масонстві — світло знання й етичного балансу.

Вплив алхімії відчутний і в структурі ритуалу. Алхімічний процес мав чітку послідовність фаз — nigredo (очищення через темряву), albedo (освітлення), rubedo (завершення або просвітлення) — що аналогічно масонським ступеням ініціації: від вступу (початкової неоформленості) до морального вдосконалення. Масонські ступені, попри відмінності в термінах, відображають той самий логічний ланцюг духовного перетворення.

Додатково, багато алхіміків пізнього середньовіччя та раннього модерну — зокрема Парацельс, Джон Ді, Роберт Фладд — водночас були провідниками герметичної філософії, яка стала безпосередньою основою масонського світогляду. Через цих діячів алхімічна думка інтегрувалася у ширшу езотеричну культуру Європи, яку пізніше систематизували розенкрейцери, а масонські ложі адаптували до власної символіки та ритуалу.

Таким чином, алхімія стала не лише історичним попередником масонства, а філософською й образною матрицею, яка надала братству структуру ініціації, семіотичний словник і уявлення про духовну працю як етично-інтелектуальний процес очищення. У цьому сенсі масонство успадковує не лише символи, а й саму логіку алхімічного мислення — як поступового вдосконалення матерії, що в алхімії є метал, а в масонстві — людина.

Розенкрейцери

Розенкрейцерство, що виникло на межі XVI–XVII століть, стало одним із найвпливовіших езотеричних рухів Європи ранньомодерної доби та важливою ланкою у формуванні світоглядної основи спекулятивного масонства. Основні тексти — Fama Fraternitatis (1614), Confessio Fraternitatis (1615) і Chymische Hochzeit Christiani Rosencreutz (1616) — виклали концепцію таємного братства, яке володіє особливим знанням про природу, мораль, Бога та людину. Хоча літературна форма маніфестів залишається предметом дискусій (чи існувало братство реально, чи було це філософською алегорією), їхній зміст справив суттєвий вплив на інтелектуальний клімат Європи, зокрема на середовище, де згодом оформилося масонство.

Основні ідеї розенкрейцерів

Центральними темами розенкрейцерського вчення були універсальна гармонія, моральне самовдосконалення, наука як шлях до пізнання божественного порядку, а також необхідність духовного оновлення суспільства. Братство християнського розенкрейцерця представляло себе як спільнота служіння людству — не через зовнішній авторитет, а через етику внутрішнього обов’язку. У цьому ключі простежується пряма світоглядна спадкоємність між розенкрейцерами та пізнішими масонськими ложами: той самий принцип прихованої структури, ініціації, моральної відповідальності та вчення, переданого через символи.

Важливим елементом стала і візуальна мова розенкрейцерів, багата на алегорії, геометричні структури, натяки на алхімію, біблійні образи, кабалістичну термінологію та архітектурну символіку. Цей пласт уніфікованого езотеричного образного ряду значною мірою був пізніше адаптований у масонських ритуальних дошках, структурі ступенів та системі знаків. Зокрема, ідея «внутрішньої трансформації» через посвячення, модель ієрархії знання та поняття сакральної архітектури як символу впорядкованого Всесвіту стали базовими концептами й для масонського мислення.

Також варто зазначити, що деякі пізніші масонські системи, особливо у Франції та Німеччині XVIII століття, прямо включали розенкрейцерські ступені до власної ритуальної структури — так звані високі градуси або езотеричні ступені, які поширювались поруч із класичними трьома. Це свідчить не лише про концептуальну суміжність, а й про інституційне переплетення традицій, яке формувало спільну езотеричну культуру доби Просвітництва.

Тамплієери

Ще глибше коріння масонство має в ордені тамплієрів — середньовічному католицькому військово-релігійному братстві, яке виникло після Першого хрестового походу. Тамплієри мали власні ритуали, присяги, замкнену структуру та культ посвячення — все це пізніше було адаптовано масонством. Орден тамплієрів — Орден Бідних Лицарів Христа і Храму Соломона, заснований у 1119 році в Єрусалимі, є однією з найчастіше згадуваних історичних структур у контексті передісторії масонства. Тамплієри поєднували релігійну обітницю, військову організацію та економічну систему, створивши потужну мережу, що охоплювала Європу і Близький Схід.

Одна з найвідоміших легенд, пов’язаних із падінням ордену тамплієрів, стосується останнього Великого магістра — Жака де Моле, страченого 1314 року. Згідно з розповіддю хроніста Жоффруа Паризького, вже на вогнищі де Моле виголосив прокляття на трьох головних ініціаторів знищення ордену: Папу Климента V, короля Франції Філіпа IV та його радника Гійома де Ногаре. Ця легенда знайшла резонанс завдяки тому, що всі троє справді померли невдовзі після страти де Моле: Климент V — у квітні 1314 року, де Ногаре — приблизно за місяць після Папи, Філіп IV — у листопаді того ж року. Причини їхньої смерті залишаються предметом історичних дискусій — від природних до містичних пояснень.

Окрема легенда пов’язує де Моле з зародженням масонства: за переказами, він перед смертю започаткував перші таємні братства, покликані зберегти ідеї ордену в підпіллі. Ці братства нібито стали прообразом масонських лож, які мали продовжити тамплієрську традицію. У деяких варіантах цієї легенди масонство подається як інструмент помсти церкві та монархії, хоча такі твердження більше належать до сфері міфологізації, ніж до історичної дійсності. Саме ложі Шотландського обряду особливо активно підтримували цей наратив як частину своєї символіки та ідеології спадкоємності.

Вплив на масонську символіку

Хоча прямих історичних доказів безперервного зв’язку між тамплієрами та масонами немає, символічний і ритуальний вплив тамплієрської спадщини на формування масонської ідентичності виявляється в кількох ключових аспектах. По-перше, ідея служіння вищому порядку через дисципліну, обітницю та ієрархію — фундаментальна як для тамплієрів, так і для масонів. По-друге, архітектурна асоціація з Храмом Соломона — пряме посилання в назві ордену — знайшла пізніше центральне місце в масонській ритуальній системі, де сам Храм став символом морального і духовного устрою.

У XVIII столітті тема спадкоємності від тамплієрів набула особливої ваги в континентальних ложах, насамперед у французьких і німецьких високих ступенях, які інтегрували тамплієрську легенду в ритуальну структуру. Ці ступені — іноді звані «рицарськими» — включали спеціальні посвячення, пов’язані з образом захисника сакрального знання, збереженням християнської таємниці й боротьбою з бездуховністю. Такі ритуали, хоча пізні за походженням, формували міфологічну тяглість, що дозволяла масонству претендувати на спадкоємність лицарських чеснот, морального стоїцизму й символічного захисту храму як ідеї.

Крім того, образ таємного ордену, переслідуваного за знання та незалежність, став важливим елементом саморепрезентації масонських лож у часи їхньої маргіналізації або політичного тиску. Таким чином, тамплієрська спадщина в масонстві функціонує передусім як символічна конструкція, що виконує роль міфу походження, джерела ідеалів та моделі посвяти, а не як пряма історична лінія спадкоємності.

Джон Ді

Фігура Джона Ді (1527–1608/9) — англійського математика, астронома, алхіміка, окультиста й радника королеви Єлизавети І — посідає особливе місце в інтелектуальній історії Західної Європи та часто розглядається як один із ключових провісників тієї езотеричної культури, що стала основою спекулятивного масонства. Його діяльність синтезувала герметичну філософію, кабалу, неоплатонізм, алхімію та християнську містику у цілісну систему пізнання світу, що поєднувала раціональне та сакральне. Джон Ді не був масоном у формальному сенсі, однак його світоглядна модель, заснована на ієрархії знань, сакральній геометрії та космічному порядку, прямо перегукується з масонською символікою та ритуальною структурою.

Центральне місце у вченні Ді займала ідея універсального знання, яке можна здобути через езотеричні практики, математичні структури та спілкування з вищими істотами. Він розробив енохіанську систему комунікації з ангелами, яку сприймав як мову сакрального порядку Всесвіту. Хоча ця система залишалася поза межами пізнішого масонського ритуалу, її логіка — багаторівневе знання, ініціація через символ, уявлення про космос як структуру, що потребує духовного дешифрування — була глибоко споріднена з тим, що згодом стало основою масонської філософії.

Крім того, Ді активно розвивав ідею сакральної архітектоніки світу, в якій геометрія, пропорція й число трактувалися як універсальні принципи божественного творіння. Цей підхід — споріднений із масонським уявленням про світ як проект Великого Архітектора — знайшов вираження у пізнішій масонській традиції через символи циркуля, косинця, квадрату й храму. Його філософія була не лише містичною, а й математично обґрунтованою, що посилює її резонанс з масонським культом геометрії як метафори морального й космічного порядку.

Таким чином, Джон Ді не був безпосереднім засновником масонства, але його інтелектуальна спадщина створила важливе культурне й символічне тло, з якого пізніше виросли масонські уявлення про посвяту, символ, знання та духовну ієрархію. У цьому сенсі він є однією з ключових постатей у формуванні тієї інтелектуальної матриці, яка зробила можливим масонство як філософсько-символічну систему.

Френсіс Бекон та його Нова Атлантида

Ідеї Френсіса Бекона (1561–1626), англійського філософа, політика й одного з засновників емпіричного методу в науці, стали важливим ідейним орієнтиром для формування масонського світогляду в XVII–XVIII століттях. Особливе значення в цьому контексті має його незавершений утопічний твір “Нова Атлантида” (1627), який окреслює ідеальну модель суспільства, побудованого на знанні, моральному порядку та колективній відповідальності. Центральною інституцією цього суспільства виступає Дім Соломона (House of Salomon) — науково-філософський центр, присвячений пізнанню природи й удосконаленню людства через систематичне дослідження.

Хоча Нова Атлантида не є езотеричним текстом у прямому сенсі, структура цього утопічного братства знання має виразні паралелі з організаційними та світоглядними моделями масонських лож. Дім Соломона — не лише наукова академія, а місце, де знання передається вибраним, де зберігається моральний і природний порядок, і де пізнання є не приватною справою, а служінням суспільному добру. Така логіка — ієрархії знань, посвяти, моральної відповідальності та дисципліни — перегукується з масонським уявленням про ложу як простір етичного вдосконалення та розумового розвитку.

Крім того, сам вибір назви — “Дім Соломона” — прямо відсилає до біблійного Храму Соломона, який є основним архетипом у масонській ритуальній традиції. У цьому образі Бекон синтезує наукову ідею та сакральний символ, пропонуючи модель нового порядку, де знання та мораль є двома сторонами одного процесу — трансформації людини. Ця концепція значною мірою вплинула на формування масонської ідеї братства як інституції моральної та інтелектуальної роботи над собою й світом.

Таким чином, Беконівська Нова Атлантида не лише відображає ідеали раннього модерного гуманізму, а й надає філософське підґрунтя масонському баченню суспільства, де освічена еліта діє в ім’я гармонії, порядку і загального добра. Масонство, як культурна форма, частково наслідує цей утопічний проєкт, перетворюючи його на символічну практику, що поєднує ритуал, моральну філософію та просвітницьку місію.

Англійські ложі

У цьому контексті не дивно, що масонство виникло саме в Англії — культурному середовищі, де містика, раціоналізм, гуманізм і релігійна свобода сплелися в унікальну конфігурацію. До XVII століття в Англії існувала низка так званих «спекулятивних» масонських лож — це були об’єднання не ремісників, а освічених джентльменів, які використовували символіку каменярського ремесла як метафору духовного вдосконалення. У 1646 році Еліас Ешмол — антиквар, алхімік і натураліст — був офіційно прийнятий до ложі в Воррінгтоні. Його щоденники є найпершим задокументованим свідченням спекулятивного масонства в Англії. Саме через таких діячів масонство з ремісничої традиції перетворюється на інтелектуальну й ритуальну систему.

Від ручної праці до інтелектуальної

На початку XVIII століття, коли Великі Ложі почали формалізувати організаційну структуру, ці спекулятивні практики стали домінантними. У 1717 році чотири лондонські ложі об’єдналися, створивши Велику Ложу Англії — першу національну масонську організацію. Її першим Великим Майстром став Ентоні Сейєр — книготорговець, що символічно підкреслює зрушення від ручної праці до інтелектуального, «спекулятивного» ремесла. Масонство стало інструментом самовдосконалення, структурованим через посвяту, ритуал і символіку, але також стало елітною мережею інтелектуалів, науковців, юристів, політиків та підприємців.

Ентоні Сейєр

Ентоні Сейєр (Anthony Sayer) увійшов в історію масонства як перший Великий Майстер Великої Ложі Англії, обраний у 1717 році — році, який вважається початком організованого спекулятивного масонства в його сучасному вигляді. Саме цього року чотири лондонські ложі об’єдналися в одну загальну структуру, що отримала назву Велика Ложа Англії (Grand Lodge of England). Це стало першим кроком до інституціоналізації братства, яке до того існувало як розрізнені осередки зі спільною символікою та обрядами, але без централізованого керівництва. Обрання Сейєра — за фахом книготорговця — також символізувало перехід масонства від ремісничої до інтелектуальної традиції, оскільки нові ложі дедалі більше об’єднували не каменярів за фахом, а представників освіченого середовища: юристів, лікарів, викладачів, аристократів.

Історичних відомостей про особистість Сейєра збереглося небагато. Його роль була радше символічною, ніж адміністративною — як перший обраний керівник нового формату братства, він заклав основу для наступної послідовності Великих Майстрів, серед яких згодом з’явилися впливові постаті британської політики, науки та релігії. Проте значення Сейєра полягає передусім у тому, що його обрання знаменує момент переходу масонства до публічної інституційності, що відкрило шлях до формування складної організаційної структури з уніфікованими обрядами, ступенями та етичним кодексом.

Створення Великої Ложі в Лондоні стало прецедентом для подальшого розвитку національних і міжнародних масонських об’єднань, а також важливим етапом у перетворенні масонства на складову частину культурної, інтелектуальної й навіть політичної історії Європи. Роль Сейєра — хоча формально обмежена — має історичну вагу як першого символічного лідера нового етапу масонського братства.

Еліас Ешмол: перший спекулятивний масон в Англії

Еліас Ешмол (Elias Ashmole, 1617–1692) вважається однією з найважливіших постатей у ранній історії спекулятивного масонства в Англії. Його ім’я стало відомим у масонській традиції завдяки власному щоденнику, де він записав, що 16 жовтня 1646 року був прийнятий масоном у ложі міста Воррінгтон. Це — перше документально підтверджене свідчення посвяти людини, яка не була професійним каменярем, що свідчить про поступову трансформацію масонства з ремісничої до інтелектуально-символічної спільноти. Запис Ешмола часто вважається ключовим доказом існування спекулятивного масонства ще до утворення Великої Ложі Англії у 1717 році.

Ешмол був вченим, антикваром, алхіміком, астрологом і колекціонером, тісно пов’язаним з науковими й езотеричними колами Англії XVII століття. Він був засновником Ashmolean Museum в Оксфорді, першого публічного музею у Великій Британії, що демонструє його глибоку зацікавленість у систематизації знань і збереженні культурної спадщини — принципів, що перегукуються з масонським баченням просвітництва та морального вдосконалення через знання. Його участь у масонстві також підкреслює інтелектуальну орієнтацію ранніх лож, які дедалі частіше включали освічених людей, пов’язаних із наукою, філософією, герметизмом та окультизмом.

У 1682 році Ешмол також записав свою участь у ще одному засіданні ложі, цього разу в Лондоні, що свідчить про безперервну активність масонських зібрань задовго до їхньої формалізації. Хоча його роль у масонському середовищі була переважно приватною, значення Ешмола полягає у тому, що він втілює тип масона-інтелектуала, який сформував основу для спекулятивної традиції, з її акцентом на моральну філософію, символіку, ритуал і пошук вищого знання.

Як бачимо, сучасне масонство — це не ізольований феномен, а плід багатовікової трансформації містичних, релігійних і ремісничих традицій. Його історія — це історія культурних синтезів: від тамплієрської строгості до розенкрейцерської езотерики, від окультного герметизму до утопічного гуманізму Нової Атлантиди, від алхімії Джона Ді до просвітницької моралі Бекона, і вже далі — до інституціоналізованого братства Великої Ложі Англії.

Організаційна еволюція масонства: від трьох ступенів до глобальної структури

Після заснування Великої Ложі Англії у 1717 році масонство поступово набуло чіткої організаційної форми, в межах якої відбулося кілька ключових трансформацій. Насамперед було стандартизовано систему трьох основних ступенів — Учень, Підмайстер і Майстер-Масон — які стали базовою моделлю для більшості регулярних лож. Ця структура забезпечила єдність ритуалу, ієрархії та символіки, дозволивши розширювати братство без втрати внутрішньої цілісності. Проте вже в середині XVIII століття почали з’являтися так звані «високі ступені» — додаткові рівні посвяти, які включали елементи християнської містики, тамплієрської символіки, розенкрейцерських тем та алхімічних мотивів. Ці ступені були особливо популярні в континентальній Європі, зокрема у Франції, Німеччині та Шотландії, і стали основою для розгалужених систем, таких як Шотландський обряд Древнього і Прийнятого масонства (з 33 ступенями).

Інтернаціоналізація масонства

Паралельно розпочався процес інтернаціоналізації масонства, який перетворив братство на глобальну мережу лож, адаптовану до різних політичних, релігійних і культурних контекстів. Уже в XVIII столітті ложі з’являються у Північній Америці, Карибському регіоні, Південній Америці, Індії та на Близькому Сході — здебільшого разом із колоніальними адміністраціями або через транснаціональні елітні зв’язки. Масонство стало універсальним соціальним кодом для освічених класів, пропонуючи символічну систему, здатну інтегрувати локальні етичні уявлення в уніфіковану обрядову форму. При цьому основна ритуальна структура зберігала свою цілісність, навіть якщо доповнювалася локальними акцентами або адаптувалася до національних особливостей.

Таким чином, після 1717 року масонство еволюціонувало від локальної братської спільноти до ієрархічно впорядкованої, символічно насиченої та глобально поширеної структури, в якій поєднуються універсальні цінності морального вдосконалення з локальними формами соціальної взаємодії. Ця організаційна гнучкість і концептуальна стабільність стали ключовими чинниками тривалої життєздатності масонства як культурного явища.

Основи масонської символіки: мова, що формує ієрархію, обряд і світогляд

Символіка — це серцевина масонства. Якщо структура ложі визначає його організаційний каркас, то символічна система є його філософською, ритуальною та пізнавальною основою. Масонська символіка — не просто набір декоративних знаків чи архітектурних елементів. Вона — це мова, яка має багаторівневий сенс: моральний, езотеричний, інтелектуальний і практичний. У масонстві символ не є лише зображенням — він є інструментом пізнання, способом передачі знань, маркером посвячення та засобом ідентифікації всередині братства. Символіка формує не лише ритуал, але й спосіб бачити світ. У межах ложі вона працює як система координат, у якій кожен учасник вибудовує своє особисте етичне, духовне та соціальне положення.

Масонська символіка формувалася не лише на основі будівельного ремесла, як це часто подається. Вона також глибоко вкорінена у західній традиції алегорії та сакрального мислення. Трикутники, колони, світильники, килими, сходи, сонце і місяць, ґратки, дзеркала, книги — усе це має не лише утилітарний або архітектурний зміст, а радше ритуально-психологічну функцію. Через них передається уявлення про рівновагу, моральну вертикаль, циклічність життя, приховану структуру світу, взаємодію духу і матерії.

Око Провидіння

Серед усіх символів, що використовуються в масонській традиції, Око Провидіння є одним із найвпізнаваніших і найзмістовніших. У масонському контексті цей знак трактується як Око Провидіння — символ постійної присутності Великого Архітектора Всесвіту, тобто абстрактного божественного начала, що контролює й упорядковує світ. Його роль виходить за межі релігійної алегорії: це символ нагляду за моральністю, совістю, внутрішнім порядком. У ложі Око Провидіння нагадує масонам про відповідальність не лише перед суспільством, а й перед вищим моральним законом, незалежно від конфесійної приналежності.

Композиція

Композиційно око часто зображується всередині трикутника, що додає геометричного і символічного змісту. Трикутник, зі свого боку, інтерпретується як символ трійці: у філософському сенсі — гармонії духу, розуму та матерії; у християнському — триєдиного Бога. Світло, що випромінюється з трикутника, уособлює знання, істину та просвітлення, які в масонській традиції є основними орієнтирами особистісного розвитку.

Око Гора

Історично око в трикутнику не є унікальним для масонства. Його витоки сягають давньоєгипетського Ока Гора, античної іконографії божественного спостереження та християнської традиції зображення Божого Ока. Однак саме у масонському середовищі цей образ набув особливого значення як емблема внутрішнього самоконтролю та самодисципліни. Іншими словами йдеться не лише про зовнішнє спостереження, а й про внутрішній моральний регулятивний принцип. Це символ, що працює як нагадування про безперервний процес самоспостереження.

Політичний аспект

Око Провидіння також має своє місце в громадському та політичному просторі, що відображає поширення масонської символіки поза межами лож. Найвідоміший приклад — зображення ока над незавершеною пірамідою на реверсі Великої печатки Сполучених Штатів Америки. Цей символ, створений у період активного масонського впливу на політичну еліту США. Він репрезентує не лише ідею нагляду, а й побудову нового соціального порядку під контролем розуму, права і морального закону.

Солярна символіка в масонстві: образ світла, порядку й вищої істини

Сонце — один із ключових символів у масонській іконографії. Його присутність у ритуальних дошках, декоративних елементах ложі та загальній структурі символічного мислення братства не випадкова. У масонстві сонце уособлює світло розуму, істини, знання та божественного порядку. Воно функціонує як універсальний образ духовного просвітлення, що супроводжує кожен етап масонської ініціації — від вступу до найвищих ступенів.

Ясність

Типово сонце зображується з променями, що розходяться концентрично, часто у вигляді геометрично впорядкованих ліній. Це не лише естетичне чи дизайнерське рішення, а й символічне підкреслення функції світла як принципу гармонії та ясності. У ритуальному контексті сонце співвідноситься з роллю Верховного Майстра, уособлюючи силу керівництва, мудрого порядку й духовного авторитету. Воно також часто поєднується з зображенням місяця та зірки, що разом символізують циклічність часу, гармонію протилежностей і космічну впорядкованість.

Початок та кульмінація

У ритуальних просторах масонських храмів сонце розміщується на сході, що відповідає напрямку сходу сонця та початку нового дня. Така локалізація символізує початок пізнання, народження світла, зв’язок із джерелом істини. Натомість захід асоціюється з завершенням, а південь — із кульмінацією дії. Архітектурна орієнтація ложі відтворює цей сакральний просторовий порядок, у якому кожен символ займає визначене місце, підпорядковане космологічному мисленню.

Внутрішнє світло

Солярна символіка також співвідноситься з алегорією внутрішнього світла, що є одним із центральних понять у масонській етиці. Масон, як учасник братства, зобов’язаний шукати «внутрішнє світло» — пізнання істини через моральне самовдосконалення. Сонце тут постає не як фізичне небесне тіло, а як метафора просвітленої свідомості, до якої масон має прагнути. Саме тому в багатьох ритуалах кандидат «знаходить світло». Цей момент є ключовим для посвяти й символізує перехід від невігластва до знання.

Історично солярна символіка в масонстві має багатошарове походження. Вона поєднує античну астрономічну символіку, християнську іконографію світла як Божої благодаті та езотеричні уявлення про сонце як центр космічного порядку. (Детальніше про солярну символіку читайте у нашій окремій статті “Солярні символи у мистецтві: від архаїки до сьогодення“.) У деяких традиціях сонце розглядається також як алегорія Великого Архітектора Всесвіту. Воно утримує рівновагу між силами, забезпечує життєвий ритм і уособлює вищу логіку буття.

Таким чином, солярна символіка в масонстві — це не лише декоративний мотив, а складова частина структурованого морально-космологічного вчення. Світло, в усіх його значеннях, є метою, джерелом і критерієм внутрішнього розвитку людини.

Косинець і циркуль

Ключовий елемент — це поєднання символів ремісничої праці з філософськими концептами. Найвідомішими серед них є косинець і циркуль — знаки, що з’єднують ремесло із моральною метафорикою. Косинець символізує чесноту — здатність діяти згідно з моральними принципами, прямолінійно, «по совісті». Циркуль — знак духовного самоконтролю, обмеження власних бажань, руху в межах, що визначає внутрішній закон. Разом ці інструменти утворюють баланс між зовнішнім (етичні дії) і внутрішнім (самодисципліна). Це одне з найчастіше вживаних зображень у масонстві, і воно нерідко супроводжується літерою G. Це часто є натяком на першу літеру слів God (Бог), Geometry (геометрія) або Great Architect (Великий Архітектор).

Чорно-біла підлога у шаховому порядку

Інший базовий символ — чорно-біла підлога у шаховому порядку. Це не просто елемент інтер’єру масонського храму, а візуалізація дуальності добра і зла, світла і темряви, життя і смерті. Це простір, де протилежності співіснують, де масон має навчитися розрізняти й вибирати. Саме на такій підлозі новачок проходить своє перше посвячення — цей момент символізує його вступ у світ подвійності, де свобода можлива лише через усвідомлення протилежностей.

Архітектурні колони

Три архітектурні колони — дорична, іонічна і коринфська — символізують три принципи масонського розвитку: мудрість, силу і красу. Кожна з них також ототожнюється з певним офіцером у ложі: Майстром, Старшим та Молодшим Наглядачами. Це не лише символічна ієрархія, а уособлення принципу гармонійного управління: розум повинен керувати силою, а краса — завершувати дію. У цих образах — відлуння античної ідеї пропорційного й впорядкованого світу, що є спільним як для архітектури, так і для морального устрою.

Драбина Якова

Особливе місце займає драбина Якова — метафора підйому від земного до духовного. У Біблії Яків бачив сон, у якому ангели сходили та піднімалися до неба по драбині. У масонстві ця драбина трансформується в етичний алгоритм. Кожна її щаблина символізує окрему чесноту: віру, надію, милосердя, справедливість, розсудливість, мужність, поміркованість. Через поступове дотримання цих моральних чеснот масон переходить до вищого розуміння.

Символи смерті

Наявність символів смерті таких як череп, труна або схрещені кістки, — не випадкова. Вони слугують нагадуванням про смертність, обмеженість життя та обов’язок діяти гідно протягом відведеного часу. Це не естетика страху, а етика відповідальності. Memento mori — концепт, який масонство запозичило з християнської та стоїчної традиції — стає тут основою моральної дисципліни.

Акацієва гілка

Акацієва гілка, присутня на багатьох ритуальних дошках, символізує відродження і безсмертя. Ця рослина, що оживає навіть після загибелі, уособлює надію на продовження життя душі. У християнській інтерпретації вона також натякає на спасіння через Христа. У масонстві ж вона функціонує як знак перемоги духу над тілом.

Храм Соломона

Храм Соломона — потужний архетипічний образ, який є не просто будівлею, а символом божественного порядку. Масонська ложа асоціюється з Храмом, а її члени — з будівничими. Колони Боаз і Яхін, що стояли при вході до Храму, стають символами сили і стабільності. На дошках другого ступеня зображені ці колони, як і гвинтові сходи — метафора поступового сходження по щаблях морального розвитку. Враховуючи це, можемо під несподіваним кутом подивитися на відому (у вузьких колах) картину Соломон і королева Шебська.

Бачимо, що легендарна королева припадає навколішки на вже впізнаваній чорно-білій підлозі перед сходинками, які ведуть до трону, де сидить Соломон.

Однією з найтаємничіших картин є полотно “Таємниці, які тут показані, відомі лише масону” авторства Й. Груттендена.

Зруйновані колони, цар Соломон, що сидить на шаховій підлозі праворуч храму та робить креслення, діви на хмарах з ангелами, коса, глобус та багато інших деталей породжують глибокі інтерпретаційні горизонти. Без сумніву, ці деталі – прихований текст, закодований від прочитання та розуміння звичайними людьми.

Зрештою, символіка масонства — це не прикраса, а жорстко структурована навчальна система. Вона не тільки передає зміст ритуалів, а формує світогляд: у тому, як член ложі дивиться на речі, бачить себе в суспільстві, мислить про обов’язок, смерть, дисципліну і свободу. Кожен елемент масонської символіки — це логічний вузол, в якому з’єднано релігію, філософію, ремесло та політику. І в цьому — одна з причин, чому ця система символів продовжує функціонувати не просто як культурна спадщина, а як жива інтелектуальна мова, зрозуміла лише тим, хто посвячений.

Масонські символи у ритуалах посвяти та внутрішня ієрархія ложі

Ритуали посвяти становлять центральний механізм функціонування масонської організації. Вони не лише відображають структурну ієрархію ложі, а й слугують інструментом символічного входження новачка в систему моральних, філософських і сакральних координат братства. Масонське посвячення — це не формальна церемонія, а багатоетапний обряд із чітко визначеною послідовністю, знаками, паролями, атрибутами та ролями. Його зміст структуровано за трьома основними ступенями: Учень (Entered Apprentice), Підмайстер (Fellowcraft) і Майстер-Масон (Master Mason). Кожен із них має окрему символіку, обрядову логіку та дидактичний сенс.

Перша ступінь посвяти

На першому ступені — рівні Учня — кандидат проходить базове посвячення, яке супроводжується символічними діями: зняттям частини одягу, зав’язуванням очей, ритуальною подорожжю, присягою і вперше знайомиться з такими ключовими образами, як косинець, циркуль, чорно-біла підлога, драбина Якова. Мета цього етапу — наголосити на переході від профанного до посвяченого стану, сформувати первинне розуміння моральних обмежень та відповідальності.

Друга ступінь посвяти

Другий ступінь — Підмайстер — передбачає більш глибоке засвоєння символічної системи та розширення пізнання. З’являються теми архітектурних чеснот (мудрість, сила, краса), ідея поступового вдосконалення через знання, а також образ гвинтових сходів як метафора розвитку. Цей рівень репрезентує перехід від етичної самодисципліни до інтелектуального вдосконалення.

Третя ступінь посвяти

Третій ступінь — Майстер-Масон — завершує базову посвяту. Центральним елементом є символічна смерть і відродження, які відображаються в ритуальному сюжеті, пов’язаному з легендою про вбивство майстра Гірама Абифа. Саме тут вводиться у повний обіг тема смертності, відродження, вічного життя, безсмертя душі та передачі знання через посвяту. Символами цього етапу є труна, череп, схрещені кістки, акацієва гілка, кам’яні скрижалі, а також інструменти каменярів, що набувають етичного змісту: лінійка, рівень, кельма, молоток.

Внутрішня ієрархія ложі має чітко регламентовану структуру. Основні ролі:

• Верховний Майстер (Worshipful Master),
• Старший Наглядач (Senior Warden),
• Молодший Наглядач (Junior Warden),
• Секретар,
• Скарбник,
• Оратори,
• Вартові

Кожна з цих ролей відповідає за певний аспект організації: від ритуального проведення засідань до адміністрування ложі. Ця ієрархія не лише підтримує дисципліну, а й функціонує як механізм внутрішнього навчання. Масон поступово долає рівні відповідальності й служіння, зміцнюючи етичні та управлінські якості.

Посвята в масонстві — це водночас інституційний вступ і внутрішній перехід, що репрезентує шлях людини від незнання до самопізнання. Також це шлях від хаосу до порядку, від смерті до символічного воскресіння. Цей ритуальний механізм і закріплена ієрархія формують цілісну систему духовної дисципліни, яка зберігає свою структуру майже без змін упродовж кількох століть.

Морально-етичні засади масонства

Масонство від початку позиціонувало себе не лише як обрядова чи соціальна організація, а як система морального самовиховання. Символічна архітектура, ритуали та ієрархія ложі служать інструментами для етичного формування особистості. В основі масонського вчення лежить принцип, що кожна людина повинна будувати себе як ідеальний камінь — «досконалий ашлар» — через самодисципліну, чесноти та служіння спільному благу. Це моральне вдосконалення вважається внутрішнім обов’язком кожного члена ложі.

Базові чесноти

Базовими моральними категоріями масонства є вірність, працьовитість, поміркованість, справедливість, розсудливість, мужність та милосердя. У масонському контексті ці чесноти не абстрактні поняття, а конкретні етичні вимоги, що мають бути втілені у щоденному житті. Саме тому багато символів (лінійка, косинець, рівень, циркуль) мають моральну конотацію. Вони не лише вказують на геометричний порядок, а нагадують про рівність, прямоту, самоконтроль і справедливість у діях.

Братерство

Особливе місце посідає ідея братерства як фундаментального принципу взаємин між членами ложі. Масон не розглядається як індивідуаліст, а як частина морально відповідальної спільноти. І в такій спільноті кожен повинен не лише вдосконалювати себе, а й сприяти піднесенню інших. Братерська любов, або «цемент братства», — ключова метафора, яка часто виражається через образ кельми. Цей ключовий інструмент муляра, що використовується для накладання мальти або рощину, який скріплює камені. Звідси черпає себе символ об’єднання людей через моральну солідарність. Як мальта єднає цеглини у стіні – так і спільні цінності єднають людей у спільноті, а кельма – незамінний інструмент такого єднання.

Терпимість

Не менш важливим є принцип терпимості. Від самого початку масонство декларувало релігійну та світоглядну толерантність: у ложі могли бути присутні представники різних конфесій і переконань. На вівтарі масонського храму часто лежать одразу кілька священних книг — Біблія, Тора, Коран — як ознака рівності духовних шляхів. Цей принцип став відображенням ідей Просвітництва, але й водночас викликав напруження у традиційних релігійних інституціях, які сприймали масонство як конкуренцію або загрозу.

Однак практична реалізація цих ідеалів не завжди відповідала проголошеним засадам. Історично масонські ложі були гендерно та етнічно вибірковими. Жінки, представники нижчих соціальних верств, а також етнічні меншини часто не мали доступу до членства, особливо в Англії та Північній Америці. Хоча символіка масонства проголошує рівність, реальні практики включення були обмеженими. Вже в XIX–XX століттях з’явилися ложі, що почали змінювати цю ситуацію, але напруження між ідеалом універсалізму та реальністю виключення залишається однією з головних критичних точок у дискусії про етичну послідовність масонства.

Особливим акцентом, який часто можемо спостерігати у картинах з масонськими символами є ідея просвітлення, прогресу, перемоги світла знання над пітьмою та дикістю. Це виражає одну з важливих чеснот масонства — нести світло у світ. Звернемо також увагу на зображення Діви з книгою – яке досить часто зустрічається у картинах та гравюрах.

Таким чином, морально-етична система масонства — це складна структура, що поєднує ритуальну символіку, просвітницьку філософію, гуманістичні цінності та ідею персонального вдосконалення. Вона задає високу етичну планку для кожного члена братства, але водночас демонструє напруження між принципами та історичною практикою. Саме в цьому конфлікті — між символом і реальністю — масонство продовжує шукати свою сучасну ідентичність.

Масонські символи у творчості знаменитих європейських художників

Хоча безпосередні документальні підтвердження членства окремих художників у масонських ложах часто відсутні, низка дослідників вказує на наявність масонської символіки або семантично близьких мотивів у їхній творчості. Така символіка, навіть якщо вона не свідчить про формальну участь у братстві, демонструє вплив масонської естетики або дотичність до загального інтелектуального поля, в якому масонство функціонувало як культурна матриця.

Леонардо да Вінчі

Леонардо да Вінчі, хоча й жив задовго до інституційного оформлення сучасного масонства, часто згадується в контексті ретроспективного аналізу його творів. У деяких інтерпретаціях звертають увагу на композиційні рішення у Таємній вечері (1495–1498), зокрема на жести рук, розташування фігур та геометричну побудову сцени.

Ці елементи іноді порівнюють із пізнішими масонськими ритуальними жестами або алегоричною побудовою простору. Водночас слід зазначити, що подібний аналіз має гіпотетичний характер і не може слугувати доказом прямого зв’язку з масонською традицією.

Ніколя Пуссен

Ніколя Пуссен у своїй відомій картині Аркадські пастухи (Et in Arcadia Ego, бл. 1637–1638) виводить класичний пейзаж і постаті пастухів у символічний вимір, де напис на надгробку інтерпретується як філософський афоризм про смерть і вічність.

У масонському контексті ця формула розглядається як алюзія до ідеї внутрішнього пізнання, смерті як переходу та концепції безсмертя душі. Сам Пуссен не був відомим учасником масонських лож, однак подібні мотиви стали пізніше широко адаптованими в масонській іконографії. Це дозволяє говорити про типологічну близькість художнього мислення до масонської системи знаків.

Гюстав Курбе

Гюстав Курбе, активний учасник громадського і мистецького життя Франції XIX століття, згадується в контексті ймовірного масонського впливу у картині Похорон в Орнані (1849–1850). Науковий аналіз композиції вказує на сувору симетрію, фронтальність, чітке розмежування простору та ритуалізовану поведінку фігур. Це власне ті ознаки, які деякі дослідники порівнюють з внутрішньою організацією масонських зібрань.

Зокрема, центральне розміщення труни, жести окремих постатей та розміщення глядача у ролі спостерігача події — все це створює ефект участі у структурованому обряді. Проте конкретні докази участі Курбе в масонських ложах наразі відсутні.

Франсіско Гойя

Франсіско Гойя фігурує в історичних джерелах як особа, пов’язана з масонськими колами в Іспанії кінця XVIII – початку XIX століття. У його графічній серії Капрічос та, зокрема, у творі Сон розуму породжує чудовиська (1799), фіксується філософський коментар до проблеми невігластва, забобонів і морального падіння. Саме боротьба з цими пережитками цивілізацій була важливою і для масонського світогляду доби Просвітництва.

Сам образ людини, що спить у супроводі чудернацьких фігур, часто інтерпретується як алегорія необхідності розуму та освіти. Розум надійний засіб захисту від дикості, магічного мислення та забобонів — ключової тези як у просвітницькому, так і в масонському дискурсі. Деякі дослідники вказують на ймовірну участь Гойї в ложі La Matritense, проте джерельна база залишається обмеженою.

Загалом, масонська символіка в мистецтві Нового часу часто виходить за межі прямої належності до братства. Її поява в творах різних художників свідчить радше про широку культурну дифузію ідей, ніж про формальні посвяти. Символи, які виникли в межах ложі, поступово стали частиною загальної культурної мови — і саме тому їх присутність у візуальному мистецтві потребує комплексного, міждисциплінарного аналізу.

Масонські символи: мистецтво як зашифроване послання

Масонська символіка вийшла далеко за межі ложі. З XVIII століття вона активно проникає у візуальну культуру, стаючи мовою, якою художники виражають ідеї братства, трансцендентності, моралі, влади та ієрархії. Це не просто декоративні елементи — це закодовані повідомлення, які сприймаються на різних рівнях. Для непосвяченого — як візуальні метафори, для масона — як точні маркери ідентичності та філософії. Через живопис, гравюру, архітектурну декорацію масонська мова вкорінилася в образотворчому мистецтві, часто залишаючись «прихованою на видноті».

Tracing Boards

Одним із перших напрямів, де масонська естетика була інкорпорована на повну силу, стали трасувальні дошки (Tracing Boards). Це своєрідні навчальні панно, створені спеціально для масонських ритуалів. Їх оформлення мало дві функції: дидактичну і сакральну. Дошки першого, другого й третього ступеня зображували відповідні символи посвяти. Від підлоги в шаховому порядку до драбини Якова, колон Боаз і Яхін, черепів, акації, трун, циркулів, косинців, кельм, правил, рівнів та інших будівельних інструментів. Але водночас ці картини були справжніми творами мистецтва: детальними, складними, композиційно продуманими. Їх не просто показували — ними насичували ритуальний простір, вони слугували інструментами передачі світогляду.

Художники, які створювали такі роботи, часто були самі масонами або працювали для лож. Їхнє мистецтво ставало інструментом посвячення — кожен елемент полотна або дошки був частиною складної навчальної системи. Відомим прикладом є серія робіт Джона Гарріса (John Harris) у XIX столітті, які згодом стали канонічними в масонській візуальній культурі. У цих композиціях гармонійно поєднано алегорії, архітектурні мотиви, біблійні сцени й геометричну символіку — все в контексті ритуалу.

Алюзія до елітарності

Із часом символіка масонства почала просочуватись і в загальносуспільне мистецтво. У картинах поза ложами масонські знаки стали маркерами влади, розуму, цивілізаційного прогресу. Художники, навіть не завжди пов’язані напряму з братством, використовували цю іконографіку як алюзію до елітарності, духовного пошуку або політичного меседжу. Одним із таких прикладів є масонські образи у портретному живописі. Косинець або циркуль у руці персонажа, підлога в шаховому порядку, фартух, трикутне світло в фоні — все це натяки, що не потребують прямих пояснень для посвячених.

Нова сакральність

Особливо яскраво ця тенденція проявилася у просвітницькому мистецтві XVIII–XIX століть. Ідеї морального удосконалення, релігійної терпимості та раціонального порядку подавалися через алегоричні образи, наповнені масонською семантикою. На картинах з’являються світильники, колони, драбини, орнаментовані атрибути, що викликають у глядача враження священного простору. Але водночас всі ці атрибути не мають прямого релігійного трактування. У такий спосіб масонство, яке часто декларувало свою позарелігійність, утвердилось як нова сакральна структура, де символ замінив догму.

Перетин релігій та містичних вчень

Окремо варто згадати антично-християнські гібриди, що часто з’являються у мистецтві, пов’язаному з масонською традицією. Наприклад, зображення Всевидючого Ока над храмом або над драбиною, що веде в небо, одночасно апелює до єгипетського Ока Гора, християнського Бога-спостерігача. Крім того також і до геометричної точки як архітектурної відправної системи. Така багаторівнева інтерпретація дозволяє одному образу функціонувати одразу в кількох смислових полях: містичному, етичному, метафізичному.

Масонські символи колонізації

У пізнішій візуальній культурі з’являються роботи, які прямо відображають роль масонства у суспільстві, зокрема в колоніальних та ідеологічних процесах. Так, картина «О чудові масони» метафорично показує, як масонський порядок (інструменти, символи, структура) начебто веде світ до просвіти.

Жінки, що летять від темряви Стоунхенджа до світла Лондона, стають символами просвітницького прогресу. Цей образ ми вже бачили в «American Progress» Джона Гаста колоніальні завоювання зображені як рух від «дикості» до «цивілізації».

Таке мистецтво не тільки прославляло масонську естетику, а й легітимізувало її як символ культури і влади. Масонські образи стали знаками приналежності до політичної, наукової та інтелектуальної еліти — символами статусу. Водночас, ця іконографіка стала і знаряддям виключення: хто не належав до системи, не розумів коду — і не мав до нього доступу.

З іншого боку, у XX–XXI століттях, на тлі популяризації езотерики, масонська символіка була активно адаптована й у масовій культурі. Від плакатного мистецтва до музичних кліпів і фільмів — око в трикутнику, шахові підлоги, обеліски, сходи, рукопотискання, зоряні кола стали естетикою змови, могутності або таємного знання. Часто вони використовуються поза контекстом, але їх впізнаваність свідчить про потужність масонської візуальної мови.

Масонське мистецтво — це не окрема галузь, а паралельна візуальна історія. Це шар культури, який співіснує поруч з релігійним, академічним і політичним мистецтвом, але завжди залишає простір для інтерпретації. Власне в цьому і полягає сила масонської символіки: вона ніколи не говорить прямо — вона лише вказує напрямок. Лише той, хто бачить структуру за формою, зміст за образом, — здатен читати це мистецтво по-справжньому.