Техніки олійного живопису

Олійний живопис відзначається багатством методів та засобів, що дозволяють художникам досягати різних ефектів, текстур і глибини кольору. Техніки олійного живопису впливають на остаточний вигляд картини. У цій статті розглянемо основні техніки та інструменти для роботи з олійними фарбами.

Нанесення фарб: основи та технічні нюанси

Нанесення олійних фарб — це основний процес, від якого залежить, як буде взаємодіяти колір, світло і текстура на полотні. Відповідно до техніки накладання фарби на полотно, художник може створювати різні візуальні ефекти.

• Гладке нанесення — це техніка рівномірного нанесення фарби, яка використовується для того, щоб уникнути видимих мазків. Пензлі для такої техніки повинні бути м’якими, часто використовують пензлі з синтетичним ворсом або ворсом тхора, який створює ніжніші переходи.
• Імпасто — об’ємне нанесення фарби товстим шаром, що дозволяє створювати фактурні мазки. Важливий момент імпасто — це збереження густоти фарби. Застосовується плоский пензель, мастихін або навіть шпатель, щоб створити пастозні мазки, які не втрачають форми при висиханні. Зазвичай для імпасто застосовують пензлі зі жорстким натуральним ворсом, таким як щетина.
• Лесирування — техніка нанесення тонкого прозорого шару фарби, який змінює тон і глибину підкладки. Це найтонші шари фарби, які можна наносити тонким пензлем з м’яким ворсом. Лесирування потребує ретельного висихання кожного попереднього шару, оскільки ця техніка будується на прозорості.
• Техніка “Алла прима” (від італійського alla prima, тобто “з першого разу”) передбачає завершення роботи над картиною за один сеанс, без потреби нашарування
• Техніка “Мокре по мокрому” передбачає нанесення свіжих, вологих шарів фарби на ще не висохлий попередній шар.

Гладке нанесення: створення рівних поверхонь та ніжних переходів

Гладке нанесення — це техніка рівномірного, делікатного нанесення фарби, яка дозволяє уникнути видимих мазків, забезпечуючи плавний перехід між відтінками. Це традиційна техніка для портретів, натюрмортів і реалізму, коли важливо створити ілюзію справжньої, гладкої поверхні, без явних текстурних елементів.

Ключові аспекти техніки гладкого нанесення

М’які пензлі: для гладкого нанесення використовуються круглі, плоскі і котячі пензлі з м’яким ворсом, наприклад, з ворсом тхора або синтетичним ворсом високої якості. Це дозволяє максимально плавно наносити фарбу на полотно.
Середники для розрідження фарби: середники, такі як лляна олія або пінін, зменшують густоту фарби, що допомагає досягти рівномірного нанесення та делікатних переходів.

Рівномірне нанесення: для отримання гладкої поверхні фарба наноситься тонкими шарами, а кожен новий шар повинен повністю висохнути перед нанесенням наступного. Це допомагає уникнути змішування кольорів та зберегти чіткість кожного шару.
Розтушовка та плавні переходи: для переходів кольору та тону використовується техніка розтушовування. Це може бути досягнуто за допомогою віялового пензля або спеціальної кисті для розтушовки.

Шари і послідовність: важливо дотримуватись правила «жирне по тонкому», тобто кожен наступний шар повинен бути жирнішим, ніж попередній, щоб уникнути розтріскування фарби.
Сушка шарів: щоб досягти абсолютної гладкості та уникнути змішування шарів, потрібно давати фарбі висихати між шарами. Це особливо важливо для лесирування, де кожен шар додає новий тон і ефект прозорості.

• Відмінно підходить для портретів, оскільки дозволяє передати нюанси шкіри і делікатні деталі обличчя.
• Забезпечує більш реалістичний вигляд з плавними переходами тіней і світла.
• Створює ілюзію глибини і реалістичності без використання явної текстури.

Художники, які використовували гладке нанесення

Гладке нанесення властиве таким художникам, як Леонардо да Вінчі, Ян ван Ейк, Антоніс ван Дейк, що створювали надзвичайно деталізовані портрети та композиції. Гладкість дозволяла їм передати складні переходи світла, тіні та текстури.

Імпасто: створення об’єму та фактури

Імпасто (італ. impasto, тісто) — це техніка товстого, об’ємного нанесення фарби на полотно, яка надає твору виразної текстури та динамізму. При імпасто фарба наноситься настільки густо, що мазки зберігають свою форму, дозволяючи художнику досягати тактильної глибини та пластичності, які додають полотну емоційного вираження.

Ключові аспекти техніки імпасто

Матеріали та інструменти

Пензлі: для імпасто використовують плоскі та круглі пензлі з жорстким ворсом, наприклад, щетину, оскільки вони краще утримують густу фарбу і дозволяють рівномірно наносити її на поверхню.
Мастихін: найчастіше мастихін використовується для роботи в техніці імпасто, оскільки його гнучке лезо дозволяє контролювати кількість нанесеної фарби та надавати мазкам різної форми. Мастихін ідеально підходить для створення пастозних мазків, плавних ліній, а також текстури гір або будівель на пейзажах.

Товщина шару: імпасто зазвичай передбачає нанесення фарби товстим шаром. Це можна робити одним кольором або ж нашаровувати декілька відтінків, дозволяючи фарбі частково змішуватися на полотні.
Ефект об’єму: щоб підсилити ефект об’єму, художники часто наносять густу фарбу короткими динамічними мазками або мазками з піднятим краєм, що створює відчуття рельєфу. Такі мазки кидають тінь на нижні шари, створюючи гру світла і тіні.
Використання світлих і темних відтінків: імпасто часто застосовується в пейзажах і портретах для підсилення певних деталей. Наприклад, біла фарба або світлі відтінки фарби наносяться більш об’ємно для підсилення світлових акцентів, тоді як тіні можуть формуватися тоншими темними мазками.

Підбір олій і середників: імпасто може вимагати середників для збільшення густоти фарби, наприклад, бджолиного воску чи спеціальних гелів для об’єму. Це допомагає фарбі не осідати під власною вагою і зберігати форму після нанесення.
Структурування мазків: імпасто дозволяє працювати «по-сирому», тобто додавати нові кольорові шари до ще не висохлих, що створює цікаві поєднання кольорів та фактур.

Додає твору динамічності, глибини та об’єму.
Створює унікальні світлові ефекти, особливо в картинах, що виглядають під різними кутами.
Робить картину живою та емоційною завдяки видимим, фактурним мазкам, що нагадують манеру письма постімпресіоністів.

Художники, які використовували імпасто

Техніка імпасто яскраво представлена у роботах таких митців, як Вінсент Ван Гог, Рембрандт, а також сучасних художників, які віддають перевагу експресивному живопису.

Порівняння імпасто і гладкого нанесення

Таким чином, обидві техніки дають абсолютно різні візуальні ефекти та настрої в живописі. Імпасто, з його динамікою і фактурністю, дозволяє митцю висловити емоції та силу мазків, тоді як гладке нанесення сприяє створенню м’яких, реалістичних переходів і деталізації.

Техніка лесирування: побудова кольору через шари

Лесирування є однією з найпопулярніших технік олійного живопису, адже дозволяє художникам створювати складні кольорові ефекти через нанесення напівпрозорих шарів, які частково пропускають світло. Зазвичай, кожен шар має різний колір і наноситься з додаванням спеціального середника, який збільшує прозорість фарби. Декілька технік, що належать до лесирування:

Класичне лесирування — кожен шар має свою власну тональність та прозорість, що створює ілюзію об’єму та глибини. Середники для лесирування містять олію, що уповільнює висихання, дозволяючи корегувати шар перед його остаточним закріпленням.

Гліссування — метод нанесення лесируванням без попереднього підготовчого шару, що дає м’які ілюзорні переходи, однак цей підхід вимагає великої точності й часу на просушування кожного шару. Використовуються дуже м’які пензлі, іноді — віялові пензлі для рівномірного розтушовування.

Типи мазків: роль пензля та інструментів

Мазки є виразним засобом, що може радикально змінити характер живопису. Залежно від кута, форми та сили мазка можна отримати як ідеально рівні поверхні, так і динамічні, фактурні.

• Плоскі мазки — робляться за допомогою плоских пензлів, мають однакову товщину і часто використовуються для великих площин. Цей тип мазків дозволяє досягти рівного покриття кольором, особливо коли фарба наноситься рівномірним шаром.
• Грубі мазки — товсті і пастозні мазки, які надають композиції виразної текстури. Для таких мазків використовується мастихін або плоскі пензлі з щетини, що дозволяють працювати з густими шарами фарби.
• Крапкові мазки — часто виконуються жорсткими круглими пензлями. Це техніка побудови складних структур за допомогою маленьких крапок, що надає поверхні точковий рельєф.
• Складові мазки — поєднання різних форм та об’ємів мазків для створення більш складних структур, часто використовується для зображення текстур або для реалістичних ефектів на тканині або волоссі.

Техніка сухого пензля

Сухий пензель — техніка, що використовується для створення півтонів і ефекту фактурності на майже сухому полотні. Фарбу беруть у мінімальній кількості, майже без розріджувача, що дозволяє створювати розмиті і напівпрозорі мазки. Це дозволяє отримати «застарілий» ефект на зображеннях, додаючи м’які переходи кольору.

М’які переходи сухим пензлем — добре підходять для фонів або для створення пейзажів з легким ефектом туману.

Точкові або смугасті мазки сухим пензлем — ці мазки передають текстуру, яка схожа на ефект пастелі. Використовується для передачі текстури каменю, дерева або фактурної поверхні одягу.

Техніка градієнтів (градацій)

Створення плавних градієнтів кольору вимагає дуже тонкої роботи з напівсухим пензлем і ретельним розтушовуванням. Ця техніка дозволяє отримати плавний перехід між відтінками:

Розтушовування пензлем — плавний перехід створюється розтушовуванням кількох кольорів пензлем до досягнення м’якого переходу. Використовується синтетичний пензель або пензель з ворсом тхора.

Розтушовування пальцями або серветкою — дозволяє досягати дуже тонких, але чітких градацій, особливо на обличчі чи інших реалістичних деталях.

Смужкове лесирування для текстур

Смужкове лесирування — це поєднання лесирування та смужкових мазків, що використовується для передачі складних текстур (наприклад, волосся чи текстилю). Тонкі напівпрозорі мазки наносяться на полотно, поступово нашаровуючи різні відтінки.

Техніка лінійного лесирування — дозволяє накладати дрібні мазки кольору шарами один на одного, створюючи ілюзію об’єму.

Градієнтне смужкове лесирування — при зміні тону кожної нової смуги, художник створює плавний перехід кольорів, досягаючи ефекту світлотіні.

Яскравим прикладом техніки лесирування у класичному живописі є полотно Яна Вермера «Жінка, що читає листа»”.

Особливості та нюанси техніки “Алла прима”

Як вже зазначалося, техніка “Алла прима” передбачає завершення малювання за один підхід, без потреби нашарування чи довгого просушування кожного шару. Художник наносить фарбу на полотно «мокрою», тобто свіжою, і працює над картиною, поки всі шари залишаються вологими. Цей метод вимагає швидкого прийняття рішень, точності та володіння пензлем.

Інструменти та фарби

Найкраще підходять пензлі середньої жорсткості та мастихіни, що дозволяють робити як чіткі мазки, так і розтушовку. Для збереження свіжості фарби іноді додаються ретардери, які сповільнюють висихання.
Розтушовка та мішання кольорів: кольори змішуються безпосередньо на полотні, що дозволяє створювати багаті градації відтінків і складні кольорові переходи.

Переваги: техніка дозволяє створити динамічний та експресивний твір за короткий час, зберігаючи природність і безпосередність мазка. “Алла прима” особливо цінується в пейзажах та натюрмортах, де важливо зберегти свіжість моменту.

Художники, які використовували “Алла Прима

Відомими майстрами “Алла прима” є такі художники, як Джон Сінгер Сарджент та Клод Моне, які використовували цю техніку для передачі миттєвих вражень та світлових ефектів.

Техніка “Мокре по мокрому”

Техніка “Мокре по мокрому” передбачає нанесення свіжих, вологих шарів фарби на ще не висохлий попередній шар. Цей підхід дозволяє досягати м’яких переходів і створювати ілюзію розмитих контурів та плавних переходів між відтінками. Як і в “Алла прима”, усі шари залишаються вологими протягом усього процесу роботи над картиною, але головна відмінність полягає в тому, що техніка “мокре по мокрому” не обов’язково завершується за один сеанс.

Особливості техніки “Мокре по мокрому”

Контроль над кольорами: оскільки фарби змішуються на полотні, потрібно ретельно планувати кольорову гаму, щоб уникнути «брудних» кольорів. Часто застосовуються середники, що дозволяють довше зберігати шари вологими.

Інструменти: використовується широкий спектр пензлів, від м’яких для розтушовки до жорсткіших для створення більш чітких мазків. Віялові пензлі або м’які губки допомагають плавно розтушовувати кольори, що забезпечує ніжні переходи.

Переваги: дає можливість створювати плавні колірні переходи, що особливо цінується в портретах, натюрмортах і пейзажах з ефектом туману чи м’якого світла. Це підходить для створення атмосферних, ліричних сцен із чутливими кольоровими відтінками.

Техніка “мокре по мокрому” була популярною серед імпресіоністів і використовується багатьма сучасними художниками для створення плавних, емоційних композицій з виразними кольоровими переходами.

Інструменти для різних технік

Крім пензлів, для олійного живопису застосовуються різноманітні додаткові інструменти:

Мастихін — один з головних інструментів, особливо для технік імпасто та товстих мазків. Це невелика металева лопатка з гнучким лезом, яка дозволяє наносити густі, пастозні мазки. Мастихін можна використовувати для створення абстрактних мазків або ж для рівного нанесення фарби.

Гумовий штихель (або шпатель) — використовується для зняття зайвих шарів фарби або для нанесення різних текстур на полотно. Такий інструмент дозволяє досягти особливо цікавих візуальних ефектів, створюючи розріджені та хаотичні мазки.

Губки та серветки — застосовуються для розтушовки або створення ефектів лесирування. Також за допомогою губки можна створювати текстуру, схожу на «випалене» полотно.

Штрихи металевою голкою — техніка для створення деталізованих ліній на ще мокрій фарбі. Голка дозволяє «видряпати» лінії до нижніх шарів, що додає картині глибини і ефекту тривимірності.